1. Головна
  2. Блоги
  3. З курсом, але без людей. Як Україна йде в НАТО

З курсом, але без людей. Як Україна йде в НАТО

 

7 лютого Верховна Рада ухвалила історичні, на думку багатьох, зміни до Конституції України. Йдеться про закріплення стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору.

Законопроект ініціював президент України Петро Порошенко. Однак парламентарі вирішили не зупинятися і додатково ухвалили ще й звернення до НАТО щодо плану дій із набуття Україною членства в Північноатлантичному альянсі. Так би мовити, якщо вже інтегруємося, то на повну.

Все це чудово, якби подібні кроки мали практичне втілення. Зараз вони швидше нагадують черговий елемент передвиборчих перегонів. Хоча до цього ні українському, ні західному істеблішменту не звикати.

Особисто в мене у всій цій ситуації постає дуже просте питання: що не на словах, а на ділі може наблизити Україну до західного клубу держав? І, що важливіше, хто має право обирати відповідний стратегічний курс держави?

Привіт із Македонії

Варто зауважити, що українські знакові голосування збіглися у часі з не менш історичною подією – вступом до НАТО Македонії, яка стала 30 членом Альянсу.

Загалом історія входження у НАТО цієї країни є доволі показовою і повчальною для України.

Нагадаю, 1991 року в результаті розпаду Югославії утворилася окрема держава – Македонія. Греція висунула їй свої претензії на виняткове використання назви «Македонія» – саме так історично називається регіон на півночі Греції. Тому тривалий час Македонія мала офіційну назву «Колишня Югославська Республіка Македонія».

У квітні 2008 року на саміті в Бухаресті ухвалили рішення про залучення Македонії, Хорватії та Албанії до НАТО. Кожна з цих держав отримала План дій щодо членства (ПДЧ). Тирана і Бєлград отримали членство вже 2009 року, а ось приєднання Македонії заблокувала Греція. Адже за приєднання країни до Альянсу повинні проголосувати всі без винятку члени організації.

Навесні 2011 року Македонія подала позов до Міжнародного суду ООН, звинувативши Грецію у перешкоджанні вступу держави до ЄС і НАТО. У грудні того ж року суд прийняв рішення на користь Македонії. Цей авторитетний вердикт поклав край юридичним суперечкам між державами і змусив Грецію йти на прямі перемовини з урегулювання питання про найменування.

У червні 2018 року Афіни і Скоп’є дійшли остаточної згоди, і Македонія розпочала процедуру зміни назви на «Республіка Північна Македонія».

Процес переговорів активно саботувався з боку РФ, представники якої вдавалися до тиску і навіть підкупу грецьких чиновників для зриву переговорів із македонською стороною.

РФ давно розглядає Балканський півострів як свою зону впливу і відкрито виступає проти приєднання Македонії до НАТО.

Як бачимо, жодна дія Кремля не обходиться без «гібридних атак» на всіх можливих рівнях.

У січні цього року македонський парламент вніс у свою Конституцію зміни щодо нової назви, а через два тижні угоду про зміну назви Македонії ратифікував парламент Греції.

Офіційне перейменування відбудеться після обміну ратифікаційними грамотами, і це поставить крапку в суперечці між сусідніми державами.

Отже, по більше як 10 роках очікування, незважаючи на всі спроби Москви посилити свою зону впливу в регіоні, 6 лютого цього року Македонія стала повноправним членом НАТО.

Можемо тільки повчитися послідовності й стійкості македонців у відстоюванні своїх національних інтересів на найвищому міжнародному рівні.

Ефективна зовнішня політика і дипломатичні зусилля Скоп’є, а також усвідомлення членами НАТО і ЄС стратегічного значення вступу Македонії для забезпечення безпеки на Балканському півострові дозволили македонцям досягти поставленої мети. Це саме той практичний план дій, якого нині не вистачає Україні – послідовна якісна робота як всередині країни (її реформування), так і на міжнародному рівні (підтримка ключових гравців).

Право бути почутим

Вносячи відповідні зміни до Конституції України, українська влада тим самим декларує прихильність західноєвропейським принципам та ідеалам. Власне, один із ключових принципів – це повага до громадян і їх прав. Зокрема, до волевиявлення з таких стратегічних питань, як вступ до того чи іншого військово-політичного блоку.

Переконаний, українці мають законне право висловитися на підтримку чи не підтримку вступу в НАТО. І одним із найдемократичніших механізмів це право реалізувати є референдум.

Питання лише в тому, що у нас поки немає відповідної законодавчої бази, яка б це регулювала і виключала спекуляції.

Але сам механізм референдуму виправдав себе в низці країн.

Наприклад, в тій же Македонії у вересні 2018 року з питанням про підтримку членства в НАТО до народу звернувся уряд Македонії. Попри те, що майже 95% голосів було віддано за вступ до Альянсу, через низьку явку (менше як 37%) результати референдуму були визнані недійсними. Цікаво, що і опозиція, і уряд заявили про свою перемогу. Опозиція раділа успішному бойкоту плебісциту і низькій явці. Водночас уряд Македонії стверджував, що оскільки референдум був консультативним і його результати все одно повинні затверджуватися двома третинами парламенту, то питання явки взагалі не має значення, головне – надзвичайно висока підтримка євроатлантичного вектора серед тієї значної частини населення, яка проголосувала. Втім, як відомо, Македонія успішно подолала свій шлях до членства в Альянсі.

Загалом від 2000 року референдуми щодо вступу в НАТО відбулися ще в двох державах.

Так, у 2003 році референдум організувала Словенія – явка склала понад 60%, і дві третини голосів було віддано за вступ до Альянсу.

У 2008 році Грузія також провела консультативний референдум щодо членства в НАТО. На дільниці прийшли понад 56% виборців, з яких три чверті висловилися за приєднання до Північно-Атлантичного договору.

Українські реалії

Варто зауважити, що Закон «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» став одним із перших законодавчих актів незалежної України – його ухвалили 3 липня 1991 року. На підставі цього закону був проведений, зокрема, референдум, який підтвердив Акт проголошення незалежності України.

У 2012 році ухвалили новий закон – «Про всеукраїнський референдум». Він передбачав тільки імперативний референдум і можливість внесення змін до Конституції України через проведення «всеукраїнського референдуму за народною ініціативою».

Оскільки новий закон мав ознаки невідповідності вимогам статей 154-159 розділу XIII Конституції, в 2014 році група депутатів спрямувала відповідне звернення до Конституційного суду з вимогою визнати його неконституційним.

Торік навесні Конституційний суд України задовольнив вимогу народних обранців, обґрунтувавши своє рішення порушеннями процедури розгляду і прийняття закону «Про всеукраїнський референдум» від 12 листопада 2012 року.

Зазначений закон визнали таким, що повністю суперечить Основному Закону країни, це створило повну правову невизначеність у частині реалізації чітко передбаченої в Конституції можливості проведення всеукраїнських і місцевих референдумів.

Процесуальне законодавство щодо референдумів наразі в Україні відсутнє.

Крім того, в 2015 році до парламенту внесли новий проект про всеукраїнський референдум (№2145), який, хоча і не позбавлений недоліків (наприклад, проект не передбачає консультативного референдуму), все ж міг би стати основою для розробки ефективного законодавчого акту на підставі рекомендацій Венеційської комісії та кращих практик ЄС.

Отже, сьогодні законодавство України не передбачає можливості проведення референдумів, а тому питання про членство в НАТО може бути винесене на всенародне обговорення виключно в разі ухвалення нового закону про референдуми.

Власне, цей крок мав би передувати ухваленню «історичних» змін в КУ з метою набрати додаткові електоральні бали. Упевнений, українцям є що сказати владі, в тому числі, і стосовно нашого стратегічного євроатлантичного вибору.

Поширити
Блоги
Схожі статті
Тема тижня
Відео
Фото
Газета
Facebook