1. Головна
  2. Блоги
  3. Сурогатні нотаріуси, або Чергове ноу-хау Мін’юсту

Сурогатні нотаріуси, або Чергове ноу-хау Мін’юсту

 

Влада пропонує мільйонам українців нововведення – запровадити у сільській місцевості «уповноважених осіб органу юстиції». Давайте розбиратися, хто ці особи і чим вони займатимуться

Метафорично висловлюючись, уповноважені особи органу юстиції – це «сурогатні» нотаріуси. Справа у тому, що сьогодні в українських селах та невеличких райцентрах подекуди бракує нотаріусів. Приватні часто не по кишені громадянам, а державних – не так і багато.

Чиновники вирішили запровадити альтернативний варіант –  уповноважених осіб, які виконуватимуть функції нотаріуса.

У Мін’юсті, зокрема, заявили, що 122 регіони позбавлені нотаріальних послуг. Однак це міф. За офіційними даними, нотаріуси відсутні в 50 нотаріальних округах. Причина – масова ліквідація держнотконтор. Тому тут палиця з двома кінцями.

Покращення в дії? Складно сказати. Тепер справи людей вирішуватимуть не професійні нотаріуси, а якісь химерні «особи» без належної освіти, без відповідного досвіду, які ще й призначені зверху.

З повноваженнями і без вимог

Варто зауважити, що відповідні зміни запропоновані у проекті закону України № 9140 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення передумов для захисту економічних та спадкових прав громадян в сільській місцевості».

Згідно з документом, новоутворені «уповноважені» матимуть деякі повноваження, якими наділені приватні та державні нотаріуси. Зокрема, вони здійснюватимуть для осіб, які проживають (зареєстровані) у селах, селищах, селищах міського типу та містах районного значення, такі нотаріальні дії, як-от посвідчення договорів купівлі-продажу, міни, дарування, довіреності. Видаватимуть свідоцтво про право на спадщину; про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя; дублікати нотаріальних документів, що зберігаються у їхніх справах.

Припускаю, що аграрії та представники бізнесу перші можуть постраждати від рук таких нових мін’юстівських квазінотаріусів-реєстраторів. Відомі випадки, коли в Україні саме шляхом видачі довіреностей та через фіктивне дарування відбувалось незаконне скуповування землі.

Попри те, що уповноважені особи органів юстиції наділені широким колом повноважень, встановлені у проекті закону вимоги до них є значно нижчими, аніж до кандидатів на посаду нотаріуса.

Нагадаю, для того щоб в Україні стати нотаріусом, потрібно мати повну вищу юридичну освіту (ступінь магістра), володіти державною мовою, мати стаж роботи у сфері права не менше шести років. З них помічником нотаріуса або консультантом державної нотаріальної контори – не менше трьох років. Також потрібно скласти кваліфікаційний іспит. Так, повна юридична освіта здобувається як мінімум 5 років. Далі – 6 років практики. Разом 11 років.

Натомість щоб бути уповноваженою особою органу юстиції, достатньо отримати ступінь бакалавра за спеціальність право, мати стаж роботи в органах юстиції на посадах, безпосередньо пов’язаних з державним регулюванням, контролем або організацією нотаріату, не менше як два роки та пройти стажування в органах нотаріату не менше ніж три місяці.

Отже, потрібно 4 роки провчитись в університеті, 2 роки попрацювати в органах юстиції і 3 місяці походити на практику. У підсумку маємо 6 років 3 місяці. Цього, виявляється, достатньо, аби особа отримала право вчиняти нотаріальні дії. Навіть вимог до знань державної мови не передбачено.

У проекті закону жодним чином не визначено, які посади в органах юстиції слід вважати такими, що безпосередньо пов’язані з державним регулюванням, контролем або організацією нотаріату. Така невизначеність у законодавстві – сприятливе тло для зловживань.

Ключові ризики

По-перше, запропоновані зміни можуть стати причиною того, що нотаріальні дії у відносинах спадкування вчинятимуться непрофесійними посадовими особами. Як наслідок, шкоди зазнають спадкоємці, які будуть змушені звертатися до суду аби захистити свої права на спадщину.

По-друге, проект закону передбачає спрощений порядок отримання нотаріального свідоцтва для особи, яка пропрацювала не менше ніж п’ять років уповноваженою особою органу юстиції. Для того щоб стати нотаріусом, їй не потрібно здавати кваліфікаційного іспиту. Такі норми порушують принцип рівності.

Окрім того, формально людина може обіймати посаду уповноваженої особи органів юстиції впродовж п’яти років, однак спадкоємці можуть до неї не звертатися, а отримувати послуги в нотаріусів чи уповноважених осіб органів місцевого самоврядування. По суті, необхідний стаж в неї буде, а фактичного досвіду роботи – ні. Як вам такі юридичні колізії?

По-третє, варто звернути увагу на ще одну прогалину в законопроекті. Відповідно до його норм, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, може подати відповідній уповноваженій особі органу юстиції (якщо спадкоємець проживає (зареєстрований) у селі, селищі, селищі міського типу або районного значення) заяву про прийняття спадщини.

Це може викликати зловживання, оскільки в проекті закону жодним чином не визначено, що має підтверджувати факт проживання особи у селі чи селищі, якщо особа зареєстрована в іншому населеному пункті, наприклад у місті.

По-четверте, в законопроекті не передбачено жодних вимог щодо приміщень, в яких уповноважені особи органів юстиції зможуть надавати нотаріальні послуги. Це ставить під загрозу нотаріальну таємницю та може спричинити несанкціоновані проникнення в такі приміщення.

Як бачимо, запровадження уповноважених осіб органу юстиції аж ніяк не вирішує проблему браку кадрів на місцях. Навпаки, породжує низку нових, ускладнюючи життя простим українцям, над якими влада і так полюбляє випробовувати свої реформаторській експерименти.

Крім того, відповідно до чинного законодавства, нотаріальні послуги надаються приватними та державними нотаріусами, а у населених пунктах, де немає нотаріусів, такі дії вчиняються уповноваженими особами місцевого самоврядування!

Таким чином, передбачений порядок надання нотаріальних послуг охоплює всю територію України, а також є логічним і виваженим.

Додам, що бюджетні видатки на створення та утримання системи «уповноважених осіб», матеріально-технічне забезпечення їхньої діяльності та фонд оплати праці будуть значними та ляжуть на плечі платників податків. Вони є неспівмірними з витратами, що їх необхідно передбачити на відновлення належного функціонування системи держнотконтор.

Чомусь про реальну альтернативу вирішення проблеми ініціатори закону забули або ж, точніше сказати, прагнуть забути, впроваджуючи свої нові і доволі вигідні «уповноважені» методи роботи.

Поширити
Блоги
Схожі статті