1. Головна
  2. Блоги
  3. Паспортизація ОРДЛО. До чого готується Путін

Паспортизація ОРДЛО. До чого готується Путін

 

Виданий Путіним указ про спрощений порядок отримання російського громадянства для жителів тимчасово окупованих районів Донецької та Луганської областей викликав бурю емоцій і заяв.

Україна навіть терміново скликала засідання Ради Безпеки ООН, на якому чомусь спочатку поговорили про Сирію. Власне, від міжнародної спільноти нічого, крім занепокоєння, ми не отримали. На жаль, вже навіть і не дивує, що на цинічні виклики Москви, які підривають усю сутність міжнародного правопорядку і принципів мирного співіснування народів, світ реагує мляво або навіть ніяк. Очевидно, дається взнаки втома і поглиблення внутрішніх протиріч у розвинених державах. А дарма. Тому що згаданий указ Путіна є небезпечним сигналом для всіх.

По-перше, викликає застереження його мета – «захист прав і свобод людини і громадянина» на підставі «загальновизнаних принципів і норм міжнародного права». Це свідчить про суцільне спотворення Кремлем суті міжнародного права.

По-друге, згідно з указом, особи з місцем постійного проживання на тимчасово непідконтрольних українському уряду територіях сходу України отримали право набути громадянства РФ за принципом заяви і в термін до 3-х місяців. Такий крок радісно сприйняли ватажки незаконних збройних формувань в ОРДЛО. Тому є всі підстави вважати, що це початок широкого гібридного процесу подальшої дестабілізації України. Зокрема, нової хвилі тиску на українське суспільство і політикум. Мета та сама: політико-економічна експансія.

По-третє, РФ поводиться так, ніби знає, що відповідальності не несе. Для деяких країн видача своїх паспортів є питанням національної безпеки і збереження нації. Сьогодні 100 000 українських громадян мають паспорти Угорщини. А скільки мають румунських, словацьких, польських? І на цьому тлі в деяких країнах ЄС указ Путіна можуть сприйняти не так негативно, як нам би хотілося.

І що найважливіше: указ про спрощене набуття громадянства РФ для жителів ОРДЛО підриває Мінські угоди. Адже кінцевою метою досягнутих домовленостей – і будь-яких інших задіяних Україною механізмів міжнародної співпраці – є відновлення нашого державного суверенітету над нині непідконтрольними Києву територіями Донбасу.

Ухвалений 2014 року Закон України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» мав на меті створення умов для якнайшвидшої нормалізації ситуації в зоні конфлікту.

Поступово стало очевидно, що такий сценарій РФ не задовольняє. Москві невигідне виконання Мінських угод, якщо в результаті Донбас стане знову українським. З тих самих мотивів ігнорують Мінські угоди і ватажки ОРДЛО. Чимало з них відкрито говорять про «особливий статус», «автономію» і навіть «незалежність» окремих районів Донецької та Луганської областей.

У 2018 році український парламент ухвалив ЗУ «Про забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій і Луганській областях». У цьому законі ми проголосили курс на звільнення тимчасово окупованих територій в Донецькій і Луганській областях, відновлення там конституційного ладу, прав і свобод людини, забезпечення територіальної цілісності України.

У тексті закону РФ визнано агресором і окупантом, а участь Кремля в ескалації збройного протистояння названо «збройною агресією Російської Федерації». Це так обурило Кремль, що Путін навіть скликав свою раду нацбезпеки, де, цілком можливо, і спланували провокацію із захопленням українських моряків у Керченській протоці.

Повертаючись до виданого Путіним указу про спрощене набуття громадянства РФ для жителів ОРДЛО, слід визнати, що такий поворот не можна вважати повною несподіванкою. Відповідний варіант завжди був, як то кажуть, на столі.

Більше того, досвід Криму вже довів, як легко і невимушено, а головне – вдало, Москві вдається тиснути на тих, хто опиняється під її контролем. Примушуючи людей до відмови від українського громадянства на користь російського, РФ поглинає населення анексованих/окупованих територій, забезпечуючи легітимізацію статусу кво і цементуючи кремлівську вертикаль на місцях.

Нагадаю, 11-12 лютого 2015 року на саміті в Мінську лідери Німеччини, Франції, України та Росії у форматі «нормандської четвірки» узгоджували комплекс заходів з деескалації конфлікту на сході України. Одним із таких заходів визначили відновлення повного контролю над державним кордоном з боку уряду України в усій зоні конфлікту, яке має розпочатися першого ж дня після місцевих виборів. Отже, припинення гарячої фази війни поставлено в залежність від проведення місцевих виборів в окремих районах Донецької і Луганської областей.

Логічно, що такі вибори повинні відбуватися відповідно до українського законодавства. Тоді цілком зрозуміло, що дасть так звана «паспортизація ОРДЛО»: відтік економічно активної частини населення в РФ і підвищення питомої ваги (новоспечених) російських громадян на українських територіях. Що ж, все правильно: землю знищили, екологію вбили, людей вигнали, пограбували їхнє майно. Тепер вирішили забрати останнє – працездатне населення. Тоді вже й вибори скоро проводити не буде для кого. А якщо й вдасться їх організувати, то виходить, що українську владу обиратимуть російські громадяни?! Повний абсурд. 

Не можна виключати і нового псевдореферендуму – тепер уже на Донбасі. Такі варіанти розвитку подій є цілком вірогідними. Принаймні якщо ми не почнемо активно протидіяти агресивній і ворожій політиці РФ.

Наближається момент, коли від конкретних планів, програм і стратегій залежатиме здатність України до ефективної протидії новим посяганням з боку агресора і взагалі перспективи реінтеграції Донбасу. Путін недарма робить такі кроки саме зараз – у цей турбулентний період між виборами президента і парламенту, коли політикум розбалансований і бореться за електоральні симпатії, а українська державність є вкрай вразливою. Москва розраховує на дисфункцію всіх гілок української влади, на політичну кризу, яка призведе до нездатності відповідних органів приймати стратегічні миттєві рішення.

Що може протиставити Україна планам агресора? З політичної точки зору, потрібна дипломатія: переговори, пошуки нових рішень, розумних компромісів, перегляд старих позицій. Але виключно в інтересах народу України.

З громадянської позиції, впевнений, що наша головна зброя – розвиток сильної сучасної правової держави, в якій усі сфери життя стабільно розвиваються, а суспільство об’єднане цінностями особистих прав і свобод, гідності, миру і взаємоповаги.

Ми повинні стати державою, де хочеться жити і де є місце для всіх, хто поділяє наші цінності. Громадянство України має бути бажаним, гідним і що важливо – економічно привабливішим, ніж російське або будь-яке інше «вірнопідданство».

 

Поширити
Блоги
Схожі статті
Тема тижня
Відео
Фото
Газета
Facebook