1. Головна
  2. Блоги
  3. «Мертві душі»: Чому влада боїться перепису населення

«Мертві душі»: Чому влада боїться перепису населення

 

Чим ближче до виборів, тим частіше можна почути запитання: а скільки ж в Україні реальних виборців? І питання це точно не риторичне, а скоріше стратегічне.

Зокрема, Кабмін доручив провести пробний перепис населення в двох районах у 2019 році. Повноцінну процедуру призначили на 2020 рік. Однак у експертів виникають сумніви, що влада здатна його організувати. А головне – чи захоче. Якщо методику проведення апробуватимуть тільки в кінці наступного року, то аналіз результатів і підготовка інструментарію займе не менше ніж півроку.

Нагадаю, Україна – єдина в Європі держава, де перепис населення не проводився 17 років. Хоча за правилами ООН перепис необхідно організовувати кожні 10 років. В Україні ж він востаннє відбувався у 2001 році. Тоді нас нарахували 48 млн 457 тис. Починаючи з «нульових», дату нового перепису постійно переносили – на кращі часи.

При цьому різні міністерства і відомства з року в рік подають статистику, яка суперечить одна одній. Таке враження, що всі «цифри» взяті просто зі стелі. І нікого це особливо не хвилює. Адже під «цифри» ось уже роками успішно виділяються мільярди гривень платників податків. Звісно, усіх все влаштовує. Так би мовити, налагоджений виробничий процес.

Наприклад, кількість українців, що працюють, за інформацією різних відомств, відрізняється на 3 млн. Величезна кількість людей, які мають право на транспортні пільги (12 млн), пов’язана насамперед з відсутністю адекватного обліку. А динаміку міграційних процесів останніх років через конфлікт на сході України взагалі ніхто не відслідковує.

Міністерство соціальної політики обмежується офіційною реєстрацією переселенців – близько 1,5 млн. Але скільки з них реально живе на підконтрольній території і в яких саме регіонах, відомство не знає.

Варто розуміти, що неправильна кількість населення – це помилки в прогнозі внутрішнього споживання, неточності в розрахунках обсягів соціальної допомоги, неможливість розрахувати навантаження на інфраструктуру та складання прогнозів розвитку трудового потенціалу. Все це унеможливлює вибудову адекватної економічної політики.

Особливо великий простір для «фантазії» відкривається в соціальних програмах. Не випадково в Україні за всі роки незалежності так і не створено єдиного реєстру пільговиків. Кожне відомство захищає свою базу даних, оскільки відкриття цієї бази і перехресні перевірки можуть виявити фіктивні дані – «мертві душі».

Навряд чи сьогодні доцільно дискутувати, чи потрібен нам перепис населення. Потрібен і якомога швидше.

Особливо гостро питання про достовірність демографічних даних і відомостей, які містяться в базах різних міністерств і відомств, постало після 2014 року. За оцінками вчених, з 2015-го до середини 2018 року з країни виїхали близько 5 млн людей. Кількість тих, хто виїхав за кордон на постійне проживання, оцінюється в сотні тисяч. Маса людей сьогодні перебуває на заробітках. Як можна планувати і здійснювати якісь реформи, якщо не відомо, скільки людей реально живе в країні?

Ми виходимо з даних Держстату, який стверджує, що у них на обліку 17 млн громадян, з яких 16 млн – працевлаштовані. Але при чисельності населення в 42,5 млн працездатних має бути близько 23 млн. Тобто безробітних у нас не один мільйон, а сім. При цьому ми плануємо масштабну пенсійну реформу, не маючи уявлення про те, скільки саме людей можуть платити внески до Пенсійного фонду! Хіба це не абсурд? Адже якщо у нас дійсно 7 млн потенційних платників, то обриси реформи стають зовсім іншими – треба не підвищувати пенсійний вік, а просто дати людям роботу. Ми ж виходимо з того, що трудові резерви вичерпані, тому що не маємо достовірних даних про демографічну ситуацію.

Зокрема, при відсутності достовірних цифр про кількість і склад населення необґрунтованими є також реформа охорони здоров’я, монетизація пільг, програма «Соціальне житло» тощо.

Чи є тут політичний підтекст? Ще й який. Адже всі ці «приписки» дозволяють отримувати бюджетне фінансування під «дуті» цифри пільговиків, а також залучати кошти від міжнародних донорів під різні «реформи».

Крім того, у суцільному незнанні легше приховати масштаби вимирання країни. Будьмо реалістами: українців вже давно не 52 млн. З кожним роком нас меншає. Основні причини – висока смертність, низька народжуваність, відтік людей працездатного віку за кордон, збройний конфлікт.

Цікаво, що майбутні вибори також проводитимуться в умовах відсутності об'єктивної інформації про кількість виборців. А це – чудова можливість для фальсифікацій.

Влада не зацікавлена в реальних цифрах. Адже «мертві душі», зокрема, дозволяють здійснювати маніпуляції з результатами виборів. Це розуміють і на Банковій, і на Грушевського. Президентські вибори – на горизонті. Ніхто не хоче поганої «статистики». Та й для уряду завищені цифри кількості пільговиків та інших категорій населення дають простір для зловживань бюджетними грішми. Що можна у цій ситуації зробити? Точно не тягнути кота за хвіст. Потрібно якомога швидше, і бажано до виборів, провести перепис населення. Аби він був об’єктивним, варто залучити незалежні  міжнародні експертні організації до його проведення та аналізу результатів. Це дозволить нарешті зрозуміти реальну демографічну картину й усунути низку корупційних «прокладок» у соціальній та економічній сфері.

У скільки обійдеться перепис населення? В уряді заявляють, що ціна питання – один мільярд гривень! На перший погляд, сума велика, але якщо врахувати, що тільки на виплати пенсій держава витрачає на місяць приблизно 22 млрд грн – не такий страшний чорт, як його малюють.

Якщо після перепису «знайдеться» хоча б 1% «мертвих душ» у пенсійній системі, то вся загальнонаціональна кампанія окупиться за 5 місяців.

Отож плюсів тут очевидно більше, принаймні для пересічних українців, які точно не збагачуються від існування «мертвих душ».

 

Поширити
Блоги
Схожі статті