1. Головна
  2. Блоги
  3. Європейський гамбіт. Хто займе робочі місця в Україні після втечі наших працівників

Європейський гамбіт. Хто займе робочі місця в Україні після втечі наших працівників

 

Весь цивілізований світ полює за людським капіталом і трудовими ресурсами. Це тренд, і від нього не втечеш. У цьому сенсі українці є бажаними на ринку праці в країнах ЄС – освічені, кваліфіковані, законослухняні, легко інтегруються в європейське середовище. І головне – готові багато працювати за істотно менші гроші.

Поляки, наприклад, на рівні національної програми залучають мільйони наших співгромадян як трудових мігрантів. Роблять ставку на молодь, яка легко асимілюється і залишає батьківщину безповоротно.

Таку саму політику проводить Словаччина. Угорщина і Румунія пішли шляхом надання громадянства українцям. Навіть Німеччина прийняла рішення, яке, по суті, відкриває для українців свій ринок праці. Тепер власники біометричних паспортів зможуть офіційно працевлаштуватися у Німеччині, а не перебувати там на становищі нелегалів. Це дуже потужний імпульс для різкого збільшення трудової міграції з нашого регіону.

Цифри говорять самі за себе. Сьогодні Європа вже приймає від п’яти до семи мільйонів українців. З них щонайменше два мільйони працюють у Польщі. Експерти стверджують, що ми входимо до першої десятки країн-донорів міжнародних мігрантів у світі.

І йдеться не лише про багатий і процвітаючий Захід. Незважаючи на п’ятирічний конфлікт з Росією, 2-4 мільйони наших громадян постійно працюють у північного сусіда. Причому туди мігрують висококваліфіковані фахівці. Так, близько 30% миколаївських корабелів працюють сьогодні в РФ, виконуючи, зокрема, програму модернізації російського флоту.

І тільки Україна, як то кажуть, сидить і чекає. На рівні держави у нас немає жодної програми щодо запобігання міграції. Немає навіть переконливих кількісних даних, не кажучи вже про дослідження мотивів виїзду, планів щодо повернення та його умов, вплив на економіку грошових переказів з-за кордону тощо. Це катастрофа, масштабів і наслідків якої суспільство ще не усвідомило.

Сьогодні, за найоптимістичнішими прогнозами, у нас працює менше як 12 млн.

Крім того, до 2030 року прогнозується зниження чисельності працездатного населення на 5-6 млн осіб. Виникає запитання: хто ж заповнить цей вакуум? Як варіант – біженці з усього світу. Фантастика? Можливо. Хоча...

Відомо, що Чехія, Польща, Угорщина, Румунія вже відмовилися приймати біженців з країн Азії та Африки навіть під загрозою санкцій. Своєю чергою Німеччина, Франція, Італія стикаються не тільки з масштабними протестами, питання біженців переросло в одну з головних політичних проблем.

Навіть сусідня Польща, яка відчуває дефіцит трудових ресурсів, відмовляється переглядати свою міграційну політику. Свідомо йде на конфлікт з ЄС, погоджуючись платити штрафні санкції, бо розуміє, що біженці стануть непідйомним тягарем для її економіки і можуть призвести до серйозних конфліктів.

Не менш цікавий момент – дружній жест Німеччини, а потім і Чехії, які визнали Україну безпечною країною. Прояв європейської солідарності? Приємно, звичайно. Хоча це може бути одним із кроків підготовки до перекидання частини біженців в Україну.

Тепер ЄС приймає рішення, що країни можуть відкупитися від прийому біженців. Тобто якщо країна не хоче пускати до себе очевидно соціально проблемну публіку, вона може заплатити слабким і залежним країнам (Україна тут підходить ідеально), які за копійки візьмуть кого завгодно.

Економічне становище України таке, що як і у випадку з лісом-кругляком подальші перспективи кредитування і допомоги ув’яжуться з питанням прийому біженців. Поки що ми не знаємо, якою є реальна позиція української влади в цьому питанні. Хотілося б скоріше її дізнатися.

Якщо Німеччина, з її колосальними фінансовими можливостями, дисципліною і порядком, не змогла впоратися з проблемою біженців, то чи не обернеться для України можлива «міграційна лояльність» катастрофічними наслідками? Це теж питання, на яке влада вже зараз повинна відповісти.

Нагадаю, що у нас є своїх півтора мільйона біженців – з Криму та Донбасу. Вони що, не беруться до уваги? Хоча в бюджеті, як бачимо, немає грошей, аби забезпечити людям комфортну адаптацію на новому місці. А ось бажання прийняти чужинців, за хорошу компенсацію, цілком вписується у логіку української далеко не стратегічної політики. Адже, як то кажуть, після нас хоч потоп.

 

Поширити
Блоги
Схожі статті
Тема тижня
Відео
Фото
Газета
Facebook