1. Головна
  2. Блоги
  3. Бутафорна недоторканність

Бутафорна недоторканність

 

Сьогодні ВРУ спробує розглянути подання Генеральної прокуратури про зняття депутатської недоторканності, затримання та арешт народного депутата Станіслава Березкіна.

Крім того, генпрокурор Юрій Луценко уже заявив, що планує найближчим часом підписати подання до Верховної Ради про зняття депутатської недоторканності ще з низки народних депутатів.

Чому я не вірю у все це і чому ніхто нічого не «зніме»? Відповідь очевидна: питання зняття депутатської недоторканності доповнює список тих, які «зависли» на порядку денному у Верховній Раді України.

Незважаючи на всі обіцянки і політичні гасла, депутати поки що не ухвалили рішення про скасування цього інституту. Натомість вони проголосували за постанову «Про подальшу роботу над законопроектом про внесення змін до Конституції України (щодо недоторканності народних депутатів України)».

При цьому в парламенті одне за одним з’являються подання про надання згоди на зняття депутатської недоторканності. Однак переважна більшість таких ініціатив закінчуються фіаско.

Депутатська байдужість? Партійна солідарність? Вочевидь, тут питання не лише в «хочу – не хочу», а й в одвічному – а який сенс? Адже віддавати свій голос за те, що у наших політичних реаліях не працює, ніхто не поспішає.

Нагадаю, останнє голосування з позбавлення депутатської недоторканності було щодо Колесникова і Вілкула. Обидва подання не набрали й близько достатньої кількості голосів. Хтось скаже – нічого дивного, «рука руку миє». Проте у цієї медалі є й друга сторона, про яку також варто говорити.

По-перше, йдеться про непрофесійну підготовку документів, які подає генпрокурор в парламент. Зокрема, не наведення в них належної аргументації та відсутність доказів, які б переконливо свідчили про необхідність зняття депутатської недорканності.

Наприклад, Регламентний комітет ВРУ 7 червня 2018 року визнав немотивованим подання щодо зняття депутатської недоторканності з Олександра Пономарьова. Таким чином, подані документи повернули назад до Генеральної прокуратури. І це не єдиний випадок.

По-друге, якщо згоду на зняття недоторканності і надавали, не було жодних обвинувальних вироків. Натомість суди ухвалюють рішення про неправомірні дії самих правоохоронних органів, як у справі Борислава Розенблата, чи тих же депутатів, які голосували за таке рішення.

В таких умовах перед тим, як натискати кнопку, представники народу двічі подумають. Вони уже не вірять в реальність тих подань, які їм пропонують. Та й не лише вони. Суспільство також втомилось.

Крім того, з інститутом депутатської недорканності пов’язана і низка інших питань, які є не менш важливими, хоча і не отримали чіткого регулювання у законі.

Наприклад, чи знімає ВР недоторканність з депутата раз і назавжди (до кінця його каденції), чи лише в рамках одного кримінального провадження?

Тут треба розуміти, що ВРУ надає згоду на притягнення народного депутата до кримінальної відповідальності в межах визначеного кримінального провадження, номер якого вказується в постанові, за яку голосують народні депутати.

У постановах про надання згоди на затримання чи арешт народного депутата також чітко зазначається номер кримінального провадження, у якому така згода надається. Тобто це не раз і до кінця каденції, а в межах певного кримінального провадження.

Так, відповідно до ст. 80 Конституції України, народних депутатів України не можуть без згоди Верховної Ради України притягнути до кримінальної відповідальності, затримати чи заарештувати.

Зокрема, ВРУ надає згоду на притягнення депутата до кримінальної відповідальності лише у разі наявності достатніх підстав вважати, що він вчинив злочин.

А от щодо затримання і арешту, то тут ситуація інша. Конституційний Суд у своєму рішенні зазначив, що «у частині третій статті 80 Конституції України положення  про  затримання і арешт не виокремлюються лише як кримінально-процесуальні запобіжні заходи. Оскільки затримання як адміністративно-процесуальний захід, а арешт як вид адміністративного стягнення, обмежують право на свободу та особисту недоторканність народного депутата  України, Конституційний  Суд України дійшов висновку, що адміністративне затримання та адміністративний арешт охоплюються  частиною третьою статті 80 Конституції України і не можуть бути застосовані без згоди Верховної Ради України».

Окрім цього, якщо кримінальне провадження щодо народного депутата закриють або суд ухвалив би виправдувальний вирок, то з дня ухвалення такого рішення недоторканність відновлюється.

Хоча варто зазначити, що саме зняття недоторканності взагалі не обмежує депутата в його правах: він володіє і надалі правом голосувати під час пленарних засідань, подавати запити і звернення, брати участь в роботі комітетів, бути доповідачем із законопроектів та інше.

Єдине, якщо ВРУ надала згоду не лише на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата, а й на його затримання чи арешт і такі заходи до нього застосували за рішенням суду, то відвідувати пленарні засідання ВРУ та брати участь в роботі комітетів ВРУ народний депутат не зможе.

Усі ці питання варто було б чітко передбачити в Регламенті ВРУ. Нині ж відповідні норми відсутні.

Варто також зазначити, що пропозиція повністю скасувати депутатську недоторканність – дискусійна. І Венеційська комісія, і Конституційний Суд України звертають увагу на те, що відсутність цього інституту може мати і негативний ефект. Оскільки створюватимуться передумови для здійснення незаконного тиску на народних депутатів.

Але ж вдаватися в деталі і вивчати всі можливі наслідки такого рішення нікому не цікаво. На відміну від просування передвиборчого гасла – раз і назавжди скасувати депутатську недорканність. Маніпуляцію, як бачимо, ніхто не скасовував.

 

Поширити
Блоги
Схожі статті