Наприкінці січня набув чинності закон "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування". Тож, за графіком медичної реформи, вже з квітня розпочнеться офіційне підписання декларацій на обслуговування з лікарями на первинному рівні, а в липні має запрацювати Національна служба здоров'я.
Всі ми неодноразово чули про переваги як наслідок реформи, обіцяні МОЗ, але все це лише примарність змін. На жаль, красномовні декларації наразі не мають реальних можливостей для їх втілення.
Почнемо з укладання договорів.
Реформаторський пакет з "первинки" відповідно до прийнятих законопроектів передбачає, що кожен громадянин України за березень–червень повинен визначитись, хто саме є його сімейним лікарем, та укласти з ним договір про обслуговування. При цьому, це може бути будь-який лікар, що працює на "первинці", незалежно від того, в якому регіоні він проводить свою діяльність, він може бути як штатною одиницею в поліклініці, так і приватним підприємцем.
Яке "підводне каміння" чекає на цей перший "договірний" захід?!
По-перше, відсутня об'єктивна інформація про кваліфікацію окремих лікарів, через що більшість пацієнтів опиняться під впливом спотвореної і необ’єктивної "реклами".
По-друге, ті з лікарів, що виявляться "спритнішими", свідомо відсортують громадян у прилеглих будинках, в результаті чого найпроблемніші і найскладніші будуть розподілені за "залишковим" принципом.
Також важко собі уявити ситуацію, коли лікар здійснюватиме виїзди до пацієнтів з віддалених районів міста. Скільки таких викликів він зможе обслужити та чи залишиться в нього час на прийом громадян?!
Окрім того, слід зазначити, що весь договірний процес, найімовірніше, відбуватиметься під тиском керівництва Центрів первинної медико-санітарної допомоги (поліклінік, амбулаторій), яке не буде зацікавлене у створенні нового порядку. Набагато простіше, як зараз - жителі прикріплені до лікарів по мікрорайонам, оплата праці сильно не варіюється, щоб не створювати конкуренцію всередині колективу.
У цьому питанні варто звернути увагу і на запропоновану межу у кількості 2000 пацієнтів на одного сімейного лікаря. Якщо поділити населення України, яке за даними Держкомстату сягає 42 мільйона 603 тисяч, на цей норматив, то отримаємо нестачу трохи більше ніж 17 тисяч сімейних лікарів. За орієнтовними даними їх у нас реально менше 10 тисяч. У найближчі роки ця кількість навряд чи суттєво збільшиться, скоріше навпаки – лікарі є однією із провідних груп трудової імміграції. Як же бути із тими, кому не вистачить фахівців, куди їм бігти із бланком договору?
Наступний напрям - гарантований пакет обслуговування на "первинці".
Документами дійсно передбачається широкий перелік обстежень, аналізів та діагностичних процедур, що можуть бути потрібними людині при зверненні до лікаря. І не зважаючи на те, що і раніше, навіть за радянських часів, дільничні терапевти мали виконувати практично всі позиції, що зазначені в новітніх розробках МОЗу, виникає питання - чи є у нас необхідна діагностична та процедурно-маніпуляційна база для забезпечення приписів сімейного лікаря?
Треба зауважити, що поступово перестає згадуватись гарантія держави щодо безкоштовного забезпечення ліками на "первинці", хоча це було одним із найбільш яскравих "брендів" тих концепцій від нової команди МОЗ, які передували прийнятим законопроектам. Зараз цю важливу для населення обіцянку замінила скромна фраза - "забезпечення ліками відповідно до державних і муніципальних програм". Цікаво, скільки таких програм реально працює на первинному рівні?
Так, на жаль, ми маємо тільки пакет, до якого ще не можемо додати слово "гарантований".
І ще одне питання із сфери "лукавих" цифр - якщо на кожну людину на рік мають встановити приблизно норматив фінансування на рівні 370 гривень, на що їх може вистачити?
З огляду на те, що сьогодні люди цілком небезпідставно не довіряють результатам досліджень у державних лабораторіях та не мають ні бажання, ні часу висиджувати в ранкових чергах під кабінетами, вони обиратимуть платні діагностичні центри, де загальний аналіз крові коштує мінімум 100 грн. Припустімо, що кожний прикріплений хоч раз на рік має здати такий аналіз, а ще сечу, а ще пройти флюорографію тощо, що ж тоді лишиться на зарплату сімейного лікаря, яку вже обіцяють більше 10 тис. на місяць?
Взагалі нова модель системи фінансування не має чіткості і ясності: кому будуть надходити кошти - на рахунок лікаря чи на рахунок закладу?
Давайте поміркуємо, якщо на рахунок амбулаторії, то, мабуть, цей заклад сам буде ділити отримані в розрахунку на одного лікаря 60 тисяч гривень на місяць. Частину отримає сам лікар за кількісні і якісні результати, а решта коштів піде на утримання апарату, закупівлі, заплату молодшому персоналу та немедичним працівникам. Тут все ясно, але виникає питання, що в цьому механізмі нового, крім красивої вивіски про нормативне фінансування, адже приблизно те саме є і зараз?!
В іншому випадку, лікар розподілятиме кошти на утримання інших медичних та немедичних працівників – адміністрації закладів, медсестер, санітарок, а також на фінансування діагностики, лабораторних досліджень, профілактики, фізіопроцедур, щеплень, крапельниць, перебування у денному стаціонарі тощо. А поміж усього цього він має ще й відшукати собі зарплату. Але для того, аби реалізувати цей підхід, має бути виписаний дуже складний правовий та фінансовий механізм: як ділити ці кошти, який порядок їх перерозподілу. Важливо усвідомити, що Казначейство без цього не виділить ані копійки. Цього механізму нема…
Насправді питань накопичилося дуже багато, і всі вони вимагають чіткої відповіді, інакше в якийсь момент виявиться, що Україна переступила межу "гуманітарної катастрофи". Отже, потрібно довести до свідомості керівного складу МОЗ, що перед тим, як зводити стіни, важливо закласти фундамент для реформ, якого сьогодні немає.
